Полтавцям розповіли про процес декомунізації в Україні та інших країнах

Субота, 24 грудня 2016

22 грудня в Полтавській обласній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського відбулася фінальна в цьому році лекція проекту «Хто ці люди» – «Фантастична декомунізація та де її шукати». У ній лектор Роман Грицун підбив підсумок змін, пов’язаних із дією «декомунізаційних» законів, які прийняли в Україні.

Якою ж насправді повинна бути декомунізація, аби її наслідки зробили з України багату країну, що стрімко розвивається? Які фантастичні речі робив Роман Шухевич та як по-фантастичному Петлюра і компанія втратили шанс раз і назавжди знищити російський комунізм на теренах нашої сучасної держави? На всі ці питання й намагався відповісти Роман Грицун. Бажаючих послухати його лекцію виявилося чимало. Зокрема, це люди різного віку та професій, що виявили зацікавленість даною темою.

Роман Грицун розпочав лекцію прикладом поширеного вислову: «Коти прийдуть – порядок наведуть». Він є перифразом націоналістичного вислову: «Бандера прийде – порядок наведе». На думку лектора, вислів містить надлишок інфантильного комуністичного мислення, що змушує людей перекладати вирішення власних проблем на плечі держави або певного лідера, уникаючи власної відповідальності. Подібні процеси в сучасному суспільстві лектор вважає неприйнятними, особливо для реалізації декомунізації.

Для кращого розуміння ситуації, яка склалася з декомунізацією в Україні, Роман Грицун розповів, яким чином відбувалися процеси декомунізації в інших посткомуністичних державах – у Польщі, Чехії, Естонії а також Німеччині. У кожній із цих країн подібні процеси різнилися та мали особливу, притаманну певній державі специфіку, хоча були й спільні риси.

У Польщі декомунізація відбувалась разом із люстрацією — багато громадян заповнювали спеціальні анкети, де розповідали, чи співпрацювали вони з комуністичним режимом і чому. Відкривши архіви спецслужб, поляки змогли перевірити правдивість анкет.

У Чехії декомунізація відбулась без заборони компартії. Там і досі ця ідеологія має підтримку серед громадян. Естонія наприкінці 80-х років ХХ століття провела «декомунізацію змови», коли у цій справі допомагало КДБ.

У рамках лекції показали стрічку «Живі і нескорені». Зйомки фільму відбувалися в Червонограді Львівської області протягом чотирьох днів. Спочатку в центрі сюжету мав бути ветеран Другої світової війни Дмитро Гайдаєнко. Однак, поспілкувавшись із місцевим населенням, команда дізналася про хори «Нескорені» та «Жива пам’ять» і вирішила побудувати сюжет навколо них. У першому співають націоналісти, а другий об’єднав представників «руської общини». Не дивлячись на такі різні погляди, обидва хори уживаються в червоноградському будинку культури.

Одною з творців стрічки є 20-річна полтавка, учасниця незалежного мистецького об’єднання «Magnum Opus» Анна Ютченко. За її словами, основною метою було показати конфлікт, який виник навколо декомунізації в Україні на прикладі двох хорів. Якщо одна частина українців підтримує виконання відповідного закону, то інша категорично проти. Крім того, важливим завданням було показати глядачам, як ці діаметрально протилежні ідеології співіснують між собою. Даний фільм  показали Лондоні в рамках панельної дискусії «Декомунізація і зміна форми національної пам’яті в Україні та за її межами».

Журналісти Громадського ТБ.Полтава поцікавилися у відвідувачів лекції, чи задоволені вони результатами процесу декомунізації в Україні?

«Дуже незадоволений процесами декомунізації в Полтаві, оскільки мають місце такі речі, коли псевдогромадські діячі і організації, а також впливові політики намагаються провести декомунізацію «гербарієм» перейменувань вулиць в «Яблуневі» та «Грушеві». На мою думку, це відверте блюзнірство в такий відповідальний для України час. Ці люди таким чином намагаються сховатися від тих реалій, що нас оточують. Я вважаю, що після декомунізації повинна була б відбутись деімперіонізація, переоцінення значення деяких пам’ятників. Також я наполягаю на притягненні до відповідальності тих чиновників, які гальмують процеси декомунізації або заважають їх впровадженню», – зазначив член обласного товариства “Просвіта” Андрій Бугрій.

Гість лекції Віталій Клименко зазначив наступне:

«Декомунізація – це не просто перейменування вулиць, у першу чергу, це усвідомлення всіх негативних рис комунізму. На прикладі Полтави хочу зауважити, що на місці колишнього пам’ятника Леніну до революції знаходилася церква. Вважаю, люди повинні замислитись над тим, чому, зруйнувавши святий храм, на його місці постала фігура комуністичного вождя. Це все потребує певного осмислення».

Учасниця незалежного мистецького об’єднання «Magnum Opus» Анна Ютченко задоволена результатами процесів декомунізації в Україні:

«Мені подобається, що навколо теми декомунізації утворюється все більше дискусій, а також те, що люди почали замислюватись над цією темою глибше сформованих стереотипів про те, що ці процеси обмежуються перейменуванням вулиць та знесенням пам’ятників. Я розглядаю декомунізацію як процес, що досі відбувається в українському суспільстві, він ще незавершений».

Лектор Роман Грицун задоволений тим, що процеси декомунізації взагалі розпочалися в Україні, але, на його думку, цього замало. Роман наголосив на тому, що наша держава ще потребує справжніх реформ, а також змін в суспільному мисленні.

«Люди повинні брати відповідальність за те, що їх оточує, не покладаючись на державу, як це було при комунізмі. Потрібно аналізувати історію і вчитись на помилках, робити власні висновки, рухатись в новому напрямку», – зауважив лектор.

Аліна Бушер, Юрій Поденко

comments powered by Disqus